Висновки

     Законодавством України державний природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають рекреаційне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки. У структурі їхньої діяльності рекреаційне природокористування займає одне з чільних місць.
     Найбільшим різноманіттям об'єктів природно-заповідного фонду серед регіонів України відзначаються Карпати. Тут знаходяться два біосферні заповідники (Карпатський і "Східні Карпати"), 6 національних природних парків: Карпатський, Ужанський, Вижницький, "Гуцульщина", "Синевир" та "Сколівські Бескиди", а також ціла низка заповідників, заказників і ландшафтних парків. Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природо-соціальних умов та процесів; природні ресурси, що вже залучені в господарський обіг, та ті, що не використовуються в народному господарстві в даний період (земля, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); ландшафти та при­родні комплекси. Екологічна безпека населення розглядається як одне з найбільш відповідальних і благородних завдань.
     Велика роль у досягненні і постійному забезпеченні взаємодії суспільства і природи належить праву. В законодавчих актах визнача­ються пріоритетні напрями державної політики в галузі природокорис­тування, шляхи подолання екологічної кризи. За допомогою права за­безпечується екологізація технологій в промисловості, сільському гос­подарстві, енергетиці, будівництві, на транспорті, проведення глибин­ної реформи існуючої практики природокористування. Воно — одне із найбільш активних засобів управління суспільством, стабілізуючий фа­ктор в його житті.