Вступ

     Природно-заповідний фонд - це ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України.
До природно-заповідного фонду відносять:

• природні об'єкти - заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;
• штучні об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національні парки є власністю народу України. Решта об'єктів природно-заповідного фонду може перебувати і в інших формах власності.
    Природні заповідники та національні природні парки є науковими установами, де проводяться регулярні наукові дослідження. Традиції їх сягають ще початку XIX сторіччя, коли московський професор-зоолог Г.О.Кожевніков сформулював наукові завдання заповідників. Він вважав, Що заповідники - це наукові установи, покликані при невтручанні людини в природу досліджувати фундаментальні закономірності Функціонування живої природи, такі як природний добір, боротьба за існування, спадковість тощо. Із самої суті еволюційного процесу витікає необхідність проведення досліджень, які були б спадковими тривали десятиріччя. Згодом такий підхід був застосований у світі при створенні біосферних заповідників (резерватів).