Перша половина XIX ст. стала тріумфом містобудівного мистецтва. У центрі міста створювали головний майдан геометрично правильних форм, який оточували величезні адміністративні споруди. На перетині центральних вулиць і навколо храмів теж були невеликі майдани. Від головного майдану розходилися здебільшого прямокутні квартали. Хоча, зважаючи на особливості вже існуючої забудови та ландшафту, архітектори вдавалися і до радіально-кільцевого й діагонального планування. Будівництво адміністративних, освітніх, громадських і приватних споруд навколо майдану здійснювалося за визначеним планом. Так поступово формувалися архітектурні ансамблі.(цілісна група споруд, об'єднана спільністю форм і стилю)
 

 Середина XIX ст.— час стилізованих реставрацій. Архітектурні пам'ятки ретельно вивчали, брали до уваги аналогічні споруди й відновлювали чи добудовували їх, дотримуючись визначеного стилю. Так у Києві в 1851-1852 рр. добудували дзвіницю Софійського собору(зображення зліва).

   Ще на початку XIX ст. в Україні було заборонено споруджувати оригінальні українські храми. Споконвічні українські традиції будівництва дерев'яних церков зберігали лише народні майстри Лемківщини, Гуцульщини й Буковини. На Східній Україні, за поодинокими винятками, і дерев'яні, і муровані церкви зводили в стилі російської народної архітектури — Російська імперія прагнула позбутися навіть спогадів про українські традиції церковного будівництва.

Із 30-х років XIX ст. православні храми будувалися за офіційно затвердженим «російсько-візантійським» стилем.

   Прикладом «російсько-візантійського» стилю є Самсонівська церква на полі Полтавської битви, побудована в 1852-1856 рр. Вона рясно прикрашена пілястрами й кокошниками, увінчана п'ятьма шийками, на яких тримаються цибулястімаківки.

   Окрасою міст ставали споруди культурного призначення та приміщення навчальних закладів. Це насамперед будинок оперного театру в Одесі, споруджений 1809 р. в античному стилі за проектом архітектора Жана Тома де Томона. Перший київський театр спроектував відомий київський архітектор, який працював у місті ЗО років,— Андрій Мелен-ський. За його проектами також зведені Миколаївська церква-ротонда, Аскольдова могила і пам'ятник на честь поновлення в Києві магдебурзького права. За проектом Вікентія Беретті у стилі класицизму були збудовані монументальне приміщення Київського університету та Інститут шляхетних дівчат.

У другій половині XIX століття класицизм утратив панівне значення в мистецтві. Архітектори шукали натхнення в художніх стилях минулих епох. Так у зовнішньому оздобленні споруд з'явилася еклектика, тобто змішування ознак різних стилів. Важливою культурною подією стало спорудження в Києві Володимирського собору (1862-1896 рр., архітектори І. Штром, П. Спарро, О. Беретті, К. Маєвський, В. Ніколаєв). У його художньому вирішені були використані прийоми візантійської архітектури.