На Південному березі Криму, де клімат має риси субтропічного з достатнім зволоженням переважають коричневі і червоно-коричневі ґрунти. Вони доволі родючі: вміст гумусу становить 4 %.[2]
Гірський Крим займає .невелику територію, але різноманітність клімату зумовлює різноманітність його ґрунтового покриву. В передгірських районах та на схилах гірських пасом до висоти 400—.450 м над рівнем моря поширені дерново-карбонатні гірсько-лісостепові ґрунти. У комплексі з ними поширені сірі гірсько-лісостепові ґрунти, які сформувались під чагарниковою і трав'янистою рослинністю на схилах південної і південно-західної експозиції.
Основним типом ґрунтів Гірського Криму слід вважати бурі гірсько-лісові ґрунти. Вони сформувались на делювії і елювії вапняків, глинистих сланців, пісковиків та інших порід і займають пояс букових, дубових і мішаних лісів від 400 до 800—850 м над рівнем моря.[1]
На узбережжі Чорного моря (ПБК) на схилах до висоти 300— 350 м над рівнем моря та на заході в районі Севастополя в умовах субропічного клімату сформувались коричневі ґрунти, які мають великий запас поживних речовин і сприятливі фізичні властивості, їх використовують для вирощування субтропічних культур, винограду, тютюну, ефіроолійних та інших культур. На плоскогір'ях (яйлах) Головного, пасма Кримських гір під лучною рослинністю сформувались гірсько-лучні чорноземовидні ґрунти, які використовують для випасання худоби. Карпатська буроземно-лісова провінція має вертикальну термічну поясність, що зумовлює вертикальну зональність рослинного і ґрунтового покриву. Найбільшу площу в провінції займають буроземи кислі, для яких характерні низький вміст увібраних основ (4—8 мг-екв на 100 г ґрунту) і висока кислотність (рН = 4,6—4,8). У цих ґрунтах не відбуваються процеси нітрифікації і тому вони бідні на азот. У міру збільшення абсолютної висоти від теплого (підніжжя гір) до холодного альпійського поясу (до 1800 м над рівнем моря) вміст гумусу зростає від 2 до 9 %.[4]
Сучасний стан грунтів України