Наявність категорії стану визначила поділ дієприкметників на активні (означуваний предмет діє сам, перебуває у якомусь стані, набуває чогось: гарцюючий вершник, онімілий хлопець, порожевіле обличчя) та пасивні (предмет підлягає дії ін. предмета: обвитий хмелем, перерубаний сокирою, досліджуваний ін-том).

Дієприкметник має теперішній і минулий час. В активних  час збігається з видом: теп. ч. з недок. в., мин. ч. з док. в. У пасивних Д. мин. ч. пов’язується з обома видами — док. і недоконаним; теп. ч. не має спеціалізованого вираження і приписується Д. недок. в. (виконуваний).

Час виражається у відношенні до основної дії, а саме: активні Д. теп. ч. виражають одночасність з основною дією (Почув наростаючий гул); активні Д. мин. ч. — попередність щодо основної (Розтирав отерплі пальці); пасивні Д. док. в. — попередність (Пахне зірвана м’ята). Пасивні Д. недок. виду виражають ознаку предмета внаслідок дії: а) одночасної з основною (Лунає хрускіт зрубуваних смерек); б) такою, що передує основній (Довго очікувана буря ударила на ліс). Тому останні називаються Д. без часової віднесеності.

Категорії роду, числа, відмінка в Д. узгоджуються з означуваним іменником і займенником, за винятком тих випадків, коли ім. ч. р. — назва професії — має знач, жіночого (Директор школи обрана депутатом районної ради).

Морфологічна структура Д. також позначається подвійністю. Це, з одного боку, дієслівна основа і дієприкметниковий суфікс: -ч-, -л-, -н- (-ен-), -т-; з другого — прикметникова флексія, яка, на відміну від прикметників, виступає тільки в твердому варіанті -ий, -а, -е і не має коротких форм у ч. р.

Дієслівною ознакою дієприкметника є і те, що він може керувати іменником (залиті (чим?) сонцем гори), а також мати при собі обставини (написаний давно; одержаний вчора).

У реченні дієприкметник найчастіше виконує функції означення (Наче зачарований велетень, стояв ліс; Освітлена сонцем кімната здалася Юркові