Відповідно до Закону України «Про підприємство в Україні» № 887–Х11 від 27.03.91р. із подальшими змінами і доповненнями підприємства можуть мати різні форми власності і відповідно до цього здійснюють бухгалтерський облік. Зміст роботи підприємства залежить насамперед від того, яку потребу воно задовольняє (виготовлення тих чи інших видів продукції, виконання робіт або надання послуг). Звідси чинником, що визначає побудову бухгалтерського обліку на підприємстві, є вид виробничої діяльності[3,стор.4].

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р з послідуючими змінами та доповненнями підприємство одночасно з бухгалтерським обліком організовує податковий облік. Який відрізняється визначенням сум валових доходів та валових витрат, датою збільшення доходів і витрат для здійснення цілей оподаткування, яка не збігається з моментом отримання прибутку від реалізації в бухгалтерському обліку, сума витрат на виробництво не відповідає сумі валових витрат[7,стор.9].

Проблема податкової малоцінки виникла у 2000 році у зв’язку з реформуванням бухгалтерського обліку і набрання чинності спочатку П(С)БО 9”Витрати”, а потім і П(С)БО 7 “Основні засоби”. У цих документах не було традиційного для дореформеного українського бухгалтерського обліку вартісного критерію розмежування між основними засобами і МШП. Водночас Закон про прибуток у цьому питанні “перетинався” з бухгалтерським обліком: пп..82.1 ст.8 Закону дозволяв не амортизувати з метою оподаткування витрати на придбання матеріальних цінностей, які відносяться до категорії малоцінних та швидкозношуваних предметів. Такі витрати включалися до складу валових витрат за першою подією з подальшим коригуванням згідно з п.5.9 ст.5 Закону про прибуток.

Податковий облік МШП не змінився й донині. Змінився склад МШП. ”Новий” бухгалтерський облік виключив з категорії МШП дешеві, але такі, що використовуються протягом тривалого строку, засоби праці, що автоматично “перетворило” їх (з погляду Закону про прибуток) на основні фонди.