кого обліку, орієнтувався здебільшого на питання калькулювання собівартості продукції. Цей період часу характеризується винайденням системи калькулювання собівартості «абсорпшен-костинг», яка передбачала формування собівартості на основі повних витрат. За даної системи собівартість створюваної продукції, а як наслідок - і вартість продукції, що зберігалася на складах підприємства, формувалась із урахуванням основних (виробничих) і накладних (загальновиробничих) витрат .

Спираючись на облікові дані, визначалася і цінова політика підприємства, що передбачала встановлення цін на продукцію на рівні, який мав би покривати витрати на її виробництво. Проте економічна криза 30-их років ХХ ст., яка охопила весь світ, викрила недоліки вказаної системи калькулювання собівартості, що виражалося в неможливості, спираючись на облікові дані, забезпечити керівництво необхідною інформацією для прийняття ефективних управлінських рішень в умовах жорсткої конкуренції і змін на ринку.

Економічна криза стала наслідком перевиробництва товарів, що призвело до створення великих залишків нереалізованої продукції та неможливості за рахунок виручки відшкодувати здійснені витрати і, як результат, до зупинки підприємств, що, в свою чергу, супроводжувалося масовими звільненнями їх працівників. Значне зменшення доходів споживачів унеможливило зростання цін. Актуальним стало питання визначення мінімально допустимих цін, які задовольняли б як споживача, так і виробника продукції. Поряд з цим, менеджери підприємств вважали, що встановлення цін на продукцію, нижчих від повної собівартості (чого вимагав ринок), завдає шкоди підприємству, оскільки не покриває витрати на її виробництво.