Прямуючи цим шляхом, людина досягає нірвани — стану, коли людина звільняється від земних пристрастей, отже — і від страждань. Нірвана — це не смерть і не життя, а тому вона не піддається описові на підставі земного досвіду. Для переходу до нірвани необхідно вступити в сангху — чернечу общину.

Ранній буддизм дуже мало приділяв ваги філософському обгрунтуванню свого вчення. Основу його теоретичної бази становило вчення про дхарми (елементи), яке заперечувало субстанціональність світу: в ньому немає нічого, крім окремих елементів психофізичної природа. Людина, її "Я" становить собою са-нжану, тобто потік, послідовність комбінацій дхарм, що зберігають єдність завдяки внутрішньому принципу — прапті, що узгоджує фізичні властивості та духовні якості людини. Дхарми мають складну класифікацію: скандхи — 5 груп (тіл, відчуттів та почуттів, сприйнять, карми, свідомості); аятани — 12 груп пізнання; дхату, де до 12 аятан додаються 5 дхарм, що створюють потік свідомості.

За допомогою дхарм пояснюється сансара та життя, в основі якого лежить дванадцятиступеневий шлях, що становить собою, з сучасного погляду, психологічний портрет особи, обрамлений фактами народження, смерті і нового народження. Виділялись інстинкти (вроджене), свідомість, 5 органів чуття, розум, психічне та фізичне, почуття, емоції, потяги, "чіпляння за існування" (самозбереження), буття, що сприяє новому існуванню. Моральні дії особистості відбиваються на стані потоку дхарм: позитивна — наближує до нірвани, негативна — віддаляє, тобто в буддизмі кар-ма набула загального характеру — вона діє не тільки в момент переродження, а й упродовж всього життя.

Включення частини стародавньої Індії до складу Кушанської імперії та покровительство з боку її правителів дали змогу буддизму розширити ареал свого розповсюдження, проникнути в інші країни. В цей період складаються дві основні течії буддизму, що відрізнялися питанням про архатство. Прибічники ортодоксального буддизму вважали архатство кінцевою стадією духовного самовдосконалення людини, а чернецтво — єдиним шляхом його досягнення. Буддійські школи, що приймають цю тезу, належать до "хінаяни" (малої колісниці). На початку І тисячоліття формується новий підхід до релігійного ідеалу, де місце архата посідає бодхісатва — "істота, яка прагне просвітлення", шляхом якого можуть йти всі. Прибічники цього підходу називали свою концепцію "махаяна" (велика колісниця).