Факторний метод обчислення величини планових показників передбачає коригування фактичного їх рівня в базовому періоді внаслідок впливу чинників формування показників у плановому періоді. До таких чинників належать зміна ділової активності технічного, організаційного рівня та ін. Крім гнучкості та простоти обчислення, перевагами факторного методу є те, що він дав змогу виявити роль окремих чинників у зміні показників, ув'язати їх планові величини з планом технічного й організаційного розвитку підприємства. Факторний метод більшою мірою застосовується на рівні підприємств або відносно самостійних їх підрозділів у середньо- і довгостроковому плануванні.

Динамічно-статистичний метод полягає в тому, що рівень планових показників визначається на основі їх динаміки, ще склалася у попередні періоди. Фактично досягнутий рівень показника у базовому (звітному) періоді коригується у цьому випадку на середній відсоток його зміни за минулий період. Цей метод досить простий, але неточний, бо не враховує реальних умов, що складаються у плановому періоді. При його використанні вважається, що досягнуті раніше темпи і пропозиції залишаться незмінними. У внутрішньозаводському плануванні цей метод широкого застосування не має.

Планове узгодження потреб і ресурсів досягається за допомогою балансового методу. Його сутність виявляється в тому, що розробляються спеціальні таблиці-баланси, у яких зіставляються потреби у ресурсах і джерела їх задоволення. За змістом баланси ділять на три групи: натуральні, вартісні та баланси праці. До натуральних відносять баланси сільськогосподарських угідь, техніки, худоби, добрив та інших засобів виробництва, а також одержання і розподіл продукції (молока, зерна, кормів тощо). У вартісних балансах урівноважують доходи та витрати, в балансах праці - потребу і наявність трудових ресурсів. Розвитком балансового методу є матричне моделювання взаємозв'язків між виробничими підрозділами й окремими показниками. Цей специфічний метод вивчається в окремій дисципліні з економіко-математичного моделювання.