По-перше, продаж усередині об’єднання зумовлює економію частини витрат (витрати на сумнівні борги, рекламу, пакування тощо) й виключає застосування системи знижок, які надаються зовнішнім клієнтам.

По-друге, застосування ринкових цін як бази трансфертного ціноутворення можливе лише тоді, коли існують: ринок для проміжних продуктів, стабільність цін на ці продукти, висока міра децентралізації усередині компанії. У разі неможливості використання ринкових цін можуть бути застосовані трансфертні ціни на основі витрат або договірні трансфертні ціни.

Встановлення трансфертної ціни на основі витрат передбачає вибір витрат, які становитимуть базу для трансфертного ціноутворення. Такою базою можуть бути фактичні або стандартні витрати. Фактичні витрати недоцільно використовувати як базу для трансфертної ціни, бо вони змінюються під впливом сезонних коливань, зміни обсягу виробництва та інших чинників. Тому для визначення трансфертної ціни зазвичай використовують нормативні витрати, які встановлюються заздалегідь та є достатньо стабільним вимірником ефективності виробничих витрат. У разі використання стандартних витрат будь-які відхилення від стандартних витрат виникають у підрозділі продавця, а наслідки ефективного або неефективного використання ресурсів цим підрозділом відповідно впливатимуть на витрати підрозділу-покупця.

Наступним питанням є вибір витрат, що включаються до базових. Базовими витратами можуть бути різні витрати: від змінних виробничих витрат до повних витрат.

У разі застосування підрозділом склотари трансфертної ціни 5,6 грн. за од., що дорівнює змінним витратам, на реалізації кожної банки всередині об’єднання втрачається 5,2 грн. (10,8 - 5,6) маржинального доходу.

Отже, загальна сума маржинального доходу, що втрачається підрозділом склотари в разі очікуваного продажу банок всередині об’єднання, становитиме:

150 000 банок * 5,2 = 780 000 грн.