На підприємствах, як правило, складають планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі – за їхнім фактичним рівнем. [23, с. 409]

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язання таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об’єкт калькулювання – це така продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.), послуги та роботи (ремонт, транспортування.). Головний об’єкт калькулювання – готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання  іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об’єкта вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного  виміру (кількість у штуках, маса, площа, об’єм).

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо фірмового управління.

Найчастіше використовується калькулювання за повними і неповними витратами. За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються  виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним  для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується  метод калькулювання за  неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва.