ння його до споживачів).

Разом з тим таке поставлення питання не означає, що вивозять капітал тільки провідні ринкові країни. Так, Сполучені Штати не тільки є найбільшим експортером капіталів, а й їх найбільшим імпортером.

Ввіз капіталів більшою мірою властивий країнам, які відчувають відносний (порівняно із забезпеченістю іншими факторами виробництва) або абсолютний дефіцит капіталів. До таких країн належить Україна, як і інші держави з економікою транзитивного типу, що відчувають дефіцит нагромадження та потребу у мобілізації коштів. Оскільки в сучасному світі попит на капітали перевищує їх пропонування, залучення іноземних інвестицій є об’єк­том державної, цілеспрямованої урядової політики.

Розглядаючи можливі наслідки міграції капіталів для України, слід враховувати, що переміщення виробничих потужностей та фінансово-кредитних ресурсів за кордон є характерною формою інтернаціоналізації господарського життя на сучасному етапі. Як інструмент міжнародної інтеграції, рух капіталів доповнює зовнішню торгівлю, посилюючи тенденції глобалізації та регіоналізації.

Але можна сказати й інше: рух капіталів є своєрідною альтернативою міжнародним товарообмінним операціям. Інколи кажуть, що міжнародна торгівля є своєрідним прихованим рухом факторів виробництва, і навпаки. Адже обмін товарами, образно кажучи, компенсує брак тропічного тепла українцям та жителям Півночі, коли вони купують банани чи помаранчі. Водночас мешканці Африки залучаються до надбань технологічного прогресу країн-лідерів у відповідних галузях, коли вони мають змогу користуватися закупленими літаками чи комп’ютерами.

Але і рух факторів виробництва підміняє традиційну торгівлю. Це трапляється тоді, коли інвестиції у певні види виробництва дають змогу колишній країні-імпортеру самостійно виготовляти певну продукцію. Прикладом може бути ліцензійний випуск закордонних марок машин Запорізьким автозаводом, виробниц