Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. №22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевського Одноманітного вексельного закону 1930 року.

Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу. Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Верховною Радою 15 вересня 1995 року було прийнято Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».

Ефективність використання векселя регулюються ст. 34 Закону України «Про нотаріат» прийнятого 2 вересня 1993 року. Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції «Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5. (На сьогодні вже діє Указ Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» № 932\98 від 23.08.98, яким встановлено, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами) [6,c.5].