Остаточний перехід до технології Інтернет відбувся в січні 1983 року: цього року протокол TCP/IP прийнятий Міністерством оборони США, а мережа  ARPANET  була розбита на дві незалежні частини. Одна з них (призначена для наукових цілей) зберегла назву ARPANET, а друга, більша по масштабі мережа MILNET відійшла до військового відомства.

В 1988 році Інтернет стає міжнародною мережею - до нього приєднуються Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Норвегія й Швеція. У тім же 1988 року в мережі з'являється служба BBS (Bulletin Board System).

У січні 1989 року мережа нараховувала 80 000 вузлів; у листопаді до Інтернету приєдналися Австрія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Японія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія й Великобританія - кількість вузлів у мережі виросло до 160 000. У тому ж році з'явилася технологія FDDI (Fiber Distributed Interface) - розподілений інтерфейс передачі даних по волокно-оптичних каналах.

Якщо Інтернет - винахід колективне, то ідею гіпертексту й WWW зв'язують із ім'ям конкретної людини. В 1989 році Бернерс-Чи висловив ідею гіпертексту, що і послужила поштовхом до створення World Wide Web. Працюючи як технічний консультант у Європейській лабораторії фізики часток у Женеві, Бернерс-Чи написав програму Eniquire, що стала прообразом майбутньої WWW. У тім же 1989 року Бернерс-Чи починає роботу над глобальним проектом Всесвітньої павутини, і всього два роки через (в 1991 році) перші WWW-Об'єкти містяться в Інтернет. У період з 1991 по 1993 рік учений займається вдосконаленням специфікацій WWW. В 1994 році Бернерс-Чи переходить працювати в Масачусетський технологічний інститут у лабораторію комп'ютерних наук, де він займає пост директора консорціуму WWW, що координує зусилля більше сотні корпорацій, спрямовані на вдосконалювання технологій World Wide Web.