Основним поштовхом до освоєння банками та комерцією сфери телекомунікацій і комп’ютерних мереж стала глобальна (всесвітня) інформаційна структуризація. Усе це призводить до появи нових бізнес-моделей, засобів маркетингу та ведення банківської справи.

У цифровому ринковому просторі фінансові трансакції вільно переміщуються між віртуальними представництвами банків, торгових компаній та платіжних систем.

Необхідні умови для ведення електронної комерції:

• створення глобального комунікаційного середовища з підтримкою режиму он-лайн;
• розробка програмно-технічних заходів проведення надійних і безпечних платіжних трансакцій;
• наявність простого і надійного клієнтського програмного забезпечення для доступу до джерел фінансово-банківської та торгово-сервісної інформації.

Власне електронна комерція проходить такі організаційні стадії:

• реклама послуг та товарів на Web-сайтах та проведення презентацій засобами аудіо- та відеодемонстрацій на клієнтських комп’ютерах;
• проведення операції (купівля, зміна суми банківського рахунка тощо) як безпечної трансакції;
• електронна підтримка клієнтів у період експлуатації ними товарів та послуг.

Електронна (або цифрова) готівка – це платіжний засіб, який поєднує зручність електронних розрахунків із конфіденційністю готівкових грошей. В Іnternet представлені дві технології реалізації цієї ідеї. Компанія Mondex пропонує мережеву версію електронного гаманця, реалізовану у вигляді апаратно-програмного комплексу. DіgіCash представила технологію мережевих електронних грошей у чисто програмному варіанті. Розглянемо це рішення.

У ядрі технології знаходиться все той же прийом криптозахисту з відкритими ключами. Емітент електронної готівки (банк) має, крім звичайної пари ключів, що аутентифіують його, ще й послідовність пар ключів, відповідно до яких ставляться номінали цифрових монет. Завдяки технології “сліпого підпису” (полягає у застосуванні випадкового множника, запропонованого у додаток до звичайного методу криптозахисту з відкритими ключами) банк не може накопичувати інформацію про платників, одночасно зберігаючи можливість стежити за однократним використанням кожної “монети” даним клієнтом, та ідентифікувати отримувача кожного платежу. Покупець не може ідентифікуватися навіть при змові продавця з банком. У той же час покупець при бажанні може ідентифікувати себе сам і довести факт здійснення угоди, апелюючи до банку. Така логіка перешкоджає кримінальному використанню електронної готівки. Угода між двома клієнтами розуміється тільки як передача “монети” від покупця до продавця, який може або одразу намагатися внести її до банку, або приняти її на свій страх і ризик без перевірки. Разом з “монетою” передається деяка додаткова інформація, яка не може допомогти ідентифікувати платника, але у разі спроби двічі використати одну й ту ж “монету” дозволяє розкрити його особу.