Національне законодавство визначає мету, завдання та структуру національної системи забезпечення інформаційної безпеки, права та повноваження органів державної влади, принципи та методи вирішення певних завдань, що входять до їх компетенції. Основними джерелами національного права у цій сфері є Конституція України, Концепція національної безпеки, Концепція національної програми інформатизації, закони України "Про національну безпеку України", "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про захист інформації в автоматизованих системах" та ін.

У статті 3 Конституції України визначено головний обов'язок держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на вільне збирання, зберігання використання і розповсюдження інформації, заборона втручання в особисте життя, право на свободу світогляду закріплені стст. 31-35 Конституції України.

Реалізація зазначених прав безпосередньо пов'язана з реалізацією прав людини на інформацію як об'єктом діяльності щодо її збирання, зберігання, отримання. Прагнення до безпеки було постійною потребою як окремих осіб, так і всього суспільства, потреба у безпеці була завжди необхідністю в існуванні суб'єктів суспільних відносин. Головне - задоволення відповідних людських потреб та створення надійних, гарантованих умов, що повинні бути створені державою, при яких завдання шкоди неможливе. Забезпечення безпеки є суттєвим благом для особи, що створюється та гарантуються державою.