Спочатку цінні папери функціонували на території країн емітентів, згодом вони переступили національні кордони і стали обертатися на ринках інших країн. Цей процес особливо прискорився у 1970 ті роки коли в розвинутих країнах були відмінені обмеження на переміщення капіталу за кордон. У результаті цього фондовий ринок набув інтернаціонального характеру. Загалом частка п’яти промислово розвинутих країн (США, Японія, Німеччина, Велика Британія і Франція) складає понад 65% всього обсягу світового ринку цінних паперів.

Міжнародний ринок цінних паперів це – джерело, яке забезпечує економічним суб’єктам доступ до міжнародного ринку вільних капіталів і прискорює глобальний процес економічного зростання. Сьогодні він є основним інститутом, який регулює міжнародне інвестування.

Ринок цінних паперів займає особливе місце у структурі сучасного міжнародного інвестиційного ринку, що обумовлено насамперед унікальними особливостями цінних паперів як фінансово інвестиційних інструментів.

Важливим для аналізу міжнародного ринку цінних паперів є його поділ на первинний і вторинний.

Первинний ринок цінних паперів це економічне середовище на якому цінний папір проходить від свого емітента до першого покупця. Економічним цей простір називають тому, що на ньому діють емітент та інвестор, він раціонально організований, і тільки в межах цього простору емітент може одержати необхідний йому капітал.

На первинному ринку міжнародні позичальники розміщують нові випуски боргових інструментів, зазвичай за допомоги великих інвестиційних інституцій (інвестиційного банку чи інвестиційного підрозділу універсального банку) або їх синдикату.

На вторинному ринку цінних паперів продаються і купуються уже випущені запозичення між різними закордонними інвесторами. Вторинний ринок для боргового інструменту розвивається там, де відбувається перевищення попиту міжнародних інвесторів на ризик даного позичальника над пропозицією запропонованих цим позичальником своїх боргових інструментів на первинному ринку.