Волинські землі дали одну з найсвоєрідніших шкіл укра­їнського ікономалювання. Немає точних даних про стиль волинських ікон доби Київської Русі, але в період монго-ло-татарської навали волинські майстри створюють низку богородичних ікон; деякі з них дійшли до нашого часу. На­приклад, Луцька (або Волинська) чудотворна ікона Бого­родиці (XIII ст.), Дорогобузька ікона Богородиці (XIII ст.), ікони, приписувані пензлю Петра Ратного (XIVст.).

Видатними пам'ятками цієї доби є ікони "Преображен­ня" з Бусовиська, "Нерукотворний Спас" з Терла, "Собор Іоакима та Анни", "Страшний суд" з Мшанця, "Микола з житієм" з Горлиць, "Богородиця Одигітрія" з Красова.

У XVI ст. зросла кількість авторських ікон, що засвід­чує високу цехову організацію малярства.

Ікони львівської школи відносять до "блакитного сти­лю" ("В'їзд до Єрусалима"). Близькі до львівської стилі­стики ікони, виконані майстром Федуском з Самбора ("Благовіщення"), ікона луцького художника Андрія Руси­на "Синє успіння", яка зберігається в Третьяковській кар­тинній галереї у Москві. Грамотою 1425 р. Ягайло дозво­ляє українським майстрам розписувати інтер'єри храмів у сандомирській, суразькій та краківській землях.

Для українських майстрів, які розписували інтер'єри Колегіатського костьолу у Вислиці (XIV ст.), каплиці св. Трійці в Любліні (1418 р.), в Сандомирі (1430-ті роки), каплиці св. Христа на Вавелі (1470р.), це доба творчої зрілості, визначення їхнього високого професійного рівня.

Настінне малярство XIV—XV ст. тісно пов'язане з будів­ництвом, декоративною творчістю. Уявлення про тогочас­ний український стінопис дають осередки, де концентру­валася і пульсувала культурна думка. Такими центрами були Львів, Перемишль, Теребовля, Луцьк, Володимир-Волинський, Бузьк, Київ тощо.