Вступ

У сучасних умовах розбудови української правової держави вагоме місце займають проблеми забезпечення державно-правового захисту конституційних прав та інтересів як суспільства в цілому, так і окремого громадянина. Серед таких проблем є важливим забезпечення захисту прав суб’єктів усіх форм власності від протиправних, і особливо злочинних, посягань, одним із видів яких є шахрайство. Сучасна ситуація в Україні характеризується підвищенням ділової активності населення і, відповідно, збільшенням кількості угод, які регулюються цивільним правом, але певна частина таких угод укладається під впливом обману чи зловживання довірою, тобто містить склад злочину шахрайства.
Згідно із статистичними даними Міністерства внутрішніх справ України у 1997 році в Україні було вчинено 19 417 шахрайств, у 1998 – 17 111, у 1999 – 17 693, у 2000 – 16 050, у 2001 – 16516, у 2002 – 15 192 злочинів цього виду. Питома вага шахрайства у загальній кількості корисливих злочинів проти власності, пов’язаних з розкраданням майна, становить близько 4%. Але такий досить невисокий показник не відображує реальної кількості вчинених шахрайств. Адже цей злочин характеризується високим рівнем латентності, тобто значна кількість випадків вчинення шахрайств не фіксується органами внутрішніх справ.
Необхідність з’ясування теми даної роботи зумовлена наявностю проблем, які виникають у правоохоронній практиці при правовій оцінці шахрайства, при розв’язані питань, пов’язаних з відмежуванням шахрайства від цивільно-правових деліктів та суміжних злочинів, зокрема, від заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, крадіжки, хабарництва, фіктивного підприємництва, шахрайства з фінансовими ресурсами та інших злочинів, об’єктом посягань яких є чуже майно.

Вимагання чужого майна з розвитком ринкових відносин у країні набуває все більшого поширення. Майнове розшарування людей, соціальна незадоволеність і нетерпимість в умовах кризи моральних засад суспільства викликали різкий сплеск корисливих і насильницьких посягань. Як тільки у нас з'явилися категорії людей з легальними великими доходами, стрімке поширення набуло вимагання - матеріальне втілення людської заздрості до чужого успіху.

Ідеальні умови для розгортання бурхливої ​​діяльності вимагачами - розвиток зв'язків із зарубіжними країнами, фактично вільний обіг валюти всередині держави, акціонування великих підприємств окремими приватними особами та комерціалізація відносин в умовах суперечливості законодавства і слабкості правоохоронних органів.

Одним з найбільш небезпечних посягань на державну чи громадську власність, а також на особисті інтереси громадян є вимагання (як основна стаття доходів організованої злочинності), яке порівняно швидко поширилося по всіх регіонах країни в різних формах прояву.

Злочини цієї категорії мають значної суспільної небезпечності і високою латентністю. Суспільна небезпека злочину та вимагання, зокрема, полягає у відносній поширеності і "освоєнні нових сфер". Групи здирників вторгаються в банківську сферу, тероризують сільгоспвиробників, тримають під пильною увагою працівників торгівлі, медичного обслуговування. Однак нерідко жертвами здирників стають і громадяни, які не мають великих статків. Боротьба з вимаганнями представляє самостійну багатоаспектну проблему. Актуальність теми продиктована необхідністю боротьби з вимаганням у нашій країні