Вступ

У теорії кримінального права поняття форми вини займає одне з найважливіших місць, а також є найбільш поширеною формою вини. Вина має велике значення для кваліфікації злочину, дозволяючи оцінити ступінь суспільної небезпеки однорідних злочинів, дає можливість розмежовувати злочини, подібні за об'єктом, впливаючи на індивідуалізацію покарання, в поєднанні зі ступенем суспільної небезпечності діяння служить критерієм законодавчої класифікації злочинів, впливає на призначення виду виправної установи для відбування покарання у вигляді позбавлення волі, на умовно-дострокове звільнення та на визнання рецидиву злочинів.

Вина входить до суб’єктивної сторони злочину, що складає її основний зміст будь-якого злочину. Існує такий принцип: без вини немає відповідальності.

Відповідно до чинного законодавства України вина є умисною та необережною. Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий. Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК). Непрямий умисел — це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК).

Ці формулювання мають багато спільного, їх аналіз дає можливість виділити основні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків. Свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків — його вольову ознаку. З урахуванням цих ознак можна дати загальне визначення поняття умислу. Його зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або