життя і здоровя довкілля, право вільного доступу до інформації про стан довкілля ,про якість харчових продуктів і т. д.) [5, с.145-146].

Залежно від характеру свободи розрізняють: 1)позитивний спосіб, коли конституція встановлює чи констатує, що суб'єкт має певне право; 2) негативний спосіб являє собою конституційну заборону будь-якому суб'єкту порушувати або обмежувати певне право або певну свободу.

За ступенем абсолютизації: 1)ті,які підлягають обмеженню; 2) ті, які не підлягають обмеженню [6, с. 122-123].

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47,51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції [7, ст.64].

У літературі вирізняють кілька видів правового статусу: 1) загальний (конституційний) правовий статус – це статус особи як громадянина держави, члена суспільства; 2) спеціальний, або родовий, статус відображає особливості становища окремих категорій громадян. Ці верстви населення, базуючись на конституційному статусі громадянина, можуть мати додаткові права, передбачені законодавством; 3) індивідуальний статус відбиває конкретні дані про окрему особу (стать, вік, сімейний стан, освіта тощо). Цей статус рухомий, динамічний, він змінюється разом зі змінами, які відбуваються з особою в процесі її життєдіяльності [5, с.144].

За черговістю включення до Конституції України: перше покоління прав людини — невідчужувані особисті (громадянські) і політичні права, сягають витоків конституціоналізму. Це — право громадянина на свободу думки, совісті та релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від довільного арешту, затримання або вигнання, право на гласний розгляд