Як датчик температури дуже часто застосовують діоди. У кремнієвого діода p-n перехід має температурний коефіцієнт напруги приблизно -2.3 мВ/°C, а пряме падіння напруги - порядку 0.7 В. Більшість діодів мають корпус, зовсім невідповідний для їх закріплення на радіаторі. У той же час деякі транзистори спеціально пристосовані для цього. Якщо подібний транзистор пригвинтити до радіатора, колектор транзистора виявиться з ним електрично з'єднаним. Щоб уникнути неприємностей, в схемі, де цей транзистор використовується, колектор повинен бути заземлений. Виходячи з цього, для нашого термодатчика потрібен p-n-p транзистор, наприклад BD138.
Можна, звичайно, просто використовувати один з переходів транзистора як діод. Але cправа в тому, що температурний коефіцієнт у діода відносно низький, а вимірювати маленькі зміни напруги досить важко. Тут втручаються і шуми, і перешкоди, і нестабільність напруги живлення. Тому часто, для того щоб підвищити температурний коефіцієнт датчика температури, використовують ланцюжок послідовно включених діодів. У такого ланцюжка температурний коефіцієнт і пряме падіння напруги збільшуються пропорційно кількості включених діодів. Але ж у нас не діод, а транзистор. Дійсно, додавши всього два резистора, можна спорудити на транзисторі двухполюсник, поведінка якого буде еквівалентно поведінки ланцюжка діодів. Що і зроблено в описуваному терморегулятор.
Датчик температури VT1R2R3 включений у вимірювальний міст, який утворений резисторами R1, R4, R5, R6. Живеться міст від параметричного стабілізатора напруги VD1R7. Необхідність застосування стабілізатора викликана тим, що напруга живлення +12 В всередині комп'ютера досить нестабільна (в імпульсному джерелі живлення здійснюється лише групова стабілізація вихідних рівнів +5 В і +12 В).
Напруга розбалансу вимірювального моста прикладається до входів компаратора, який використовується в лінійному режимі завдяки дії негативного зворотного зв'язку. Підлаштування потенціометра R5 дозволяє зміщувати регулювальну характеристику, а зміна номіналу резистора