РОЗДІЛ 1. Механізми лікарської резистентності до цисплатину та доксорубіцину
Одне з провідних місць серед існуючих методів лікування онкологічних хворих належить хіміотерапії. Поряд зі значним цитотоксичним ефектом протипухлинних препаратів на пухлинні клітини, серйозною перешкодою на шляху до отримання задовільного ефекту при застосуванні хіміотерапії є природна та набута резистентність злоякісних новоутворень до цитостатиків та токсичність хіміопрепаратів відносно нормальних клітин.
Встановлено існування декількох механізмів, які приймають участь у формуванні стійкості пухлинних клітин до хіміотерапії, зокрема, підвищення експресії ряду трансмембранних транспортних білків (Pgp, MRP, LRP, BCRP), зміни рівня системи детоксикації, активності топоізомерази ІІ, експресії генів, що контролюють механізм апоптозу, дефекти системи репарації (mismatch repair), в якій задіяні білки hMSH2 чи hMLH-1. Вирішальне значення у вказаних змінах надається ампліфікації гена множинної лікарської резистентності (MDR), який кодує Р-глікопротеїн, що функціонує як мембранна помпа для викиду із клітин токсичних сполук. Ще одним механізмом резистентності до цисплатину є підвищена концентрація в клітині вільних нуклеотидів, які конкурують з ДНК за зв`язування з цисплатином [8].
В основі механізму дії багатьох хіміопрепаратів лежить їх здатність утворювати в пухлинних клітинах вільні радикали, наприклад, супероксид-аніон (О2-) і перекис водню (Н2O2). Існує припущення, що вільні радикали, індуковані хіміопрепаратами, спочатку взаємодіють з транзитними металами, які, в свою чергу, через редокс-цикл призводять до перекисного окислення ліпідів та інших вільнорадикальних реакцій. Одним з ключових елементів у згаданих процесах може бути залізо або порушення транспорту та метаболізму залізовмісних білків. Про це свідчать результати дослідження, згідно з якими у