підвищеному положенні фурми. Залежно від вмісту цих елементів перед додувкою можливе додавання вапна для підвищення основності шлаку. Якщо метал недостатньо нагрітий, то додувку також виконують при високому положенні фурми ("спалюють" залізо); в окремих випадках перед додувкою присаджують феромарганець (таке саме виконують для одержання тепла від спалювання марганцю). При невеликому перегріванні до 20 °С метал витримують, погойдуючи конвертер, або присаджують вапно (вапняк). При підвищеному перегріванні для зниження температури металу рекомендується присаджувати розрахункову порцію брухту або твердого чавуну.

Після завершення продувки і відбору проб сталь зливають через льотку (сталевипускний отвір) у ківш, а потім шлак через горловину в чашу. Розкислюють і легують метал у конвертері та ковші (найчастіше в останньому).

При високому вмісті фосфору в чавуні всередині плавки зливають проміжний шлак і наводять другий, іноді використовують кінцевий шлак, частку якого залишають у конвертері після зливання попередньої плавки. Цикл плавки триває 30...50 хв.

Киснево-конвертерний процес є основним способом виробництва сталі в світовій практиці завдяки ряду переваг:

1. Вміст азоту, водню, фосфору і неметалевих включень у киснево-конвертерному металі звичайно набагато менший, ніж у сталі, виплавленій із використанням донного дуття повітрям, у мартенівських і електричних печах. Це саме стосується також концентрації в сталі сірки при використанні "ковшової металургії ", що є обов'язковим елементом сучасних конвертерних цехів.

2. Конструкція конвертера набагато простіша, а продуктивність - вища, ніж мартенівських і електричних печей, тому питомі (на 1 т сталі) капітальні витрати на будівництво киснево-конвертерного цеху набагато менші, ніж для мартенівського у 1,5 рази і електросталеплавильного у 2,5-3 рази.

3. Можна переробляти чавуни будь-якого складу, у тому числі "хімічно холодні" (із низьким вмістом кремнію і марганцю) і високо-фосфористі, що забезпечує широку сировинну базу для виплавки чавунів.