[2]. За своєю матеріальною природою гроші є речами, наділеними родовими ознаками, а суспільні відносини власності, які існують з приводу грошей, носять такий характер, що і з приводу будь-якого іншого майна [11, c. 265].

Останніми роками все частіше предметом шахрайства стають цінні папери. Згідно ст. 194 Цивільного Кодексу України під ними розуміється документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, а також можливість передачі прав, що випливають з нього, іншим особам [2]. А до особи, яка набула право власності на цінний папір переходять у сукупності усі права, які ними посвідчуються. Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлені такі види цінних паперів: акція, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, векселі, приватизаційні папери, заставні, іпотечні цінні папери [3]. При цьому цінний папір як предмет шахрайства повинен бути еквівалентний певному майну [8, c. 60].

Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману або зловживання довірою. Під обманом розуміється повiдомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання певних обставин, повідомлення про які було обов’язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман — це такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою.

Зловживання довір’ям полягає у тому, що злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довір’я може породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого [6, c. 385].