ив і на які питання відповів, вносить поправки в раніше підгтовлені питання, формулює нові тощо.

Після вільної розповіді допитуваного слідчий у випадку необхідності задає йому питання з метою одержати від нього показання щодо відомих йому обставин, про які він не розказав чи розповів неповно. Не допускається задавати запитання, які наводять допитуваного на бажану відповідь, містять в собі пряму чи опосередковану відповідь. Такі запитання особливо небезпечні, коли допитуваний твердо не пам’ятає, не впевнений в існуванні і характері події, про яку його запитують. Негативний вплив на допитуваного може справити не лише зміст запитання, а й його форма, зв’язок з даними раніше показаннями, місце серед інших запитань. Все це може призвести до давання неправдивих показань. Тому провадження допиту вимагає від слідчого активного застосування різноманітних прийомів, настирливості, цілеспрямованості, тактовності, терпіння і майстерності [6, c. 205].

Таким чином, допит – це слідча дія, в ході якої органи досудового розслідування або суд одержують інформацію від допитуваного щодо обставин, які мають значення для встановлення істини у справі. Суть допиту полягає в одержанні від допитуваних осіб показань стосовно будь-яких обставин, що підлягають доказуванню.

Допити класифікують за суб’єктами проведення; за процесуальним станом допитуваної особи; за віком допитуваного; за послідовністю проведення; за місцем проведення; за складом учасників допиту; залежно від використання науково-технічних засобів.

До тактичних прийомів допиту відносять: а) прогнозування та планування допиту; б) формування психологічного контакту; в) безпосереднє спілкування.