Партнерство як спосіб розв’язання соціально-економічних проблем в Україні
2

Партнерство як спосіб розв’язання соціально-економічних проблем в Україні

 

Підґрунтям зародження системи соціального партнерства в Україні стали Кодекс законів про працю, Декрет Кабінету міністрів «Про оплату праці» (1992 р.), Указ Президента «Про національну раду соціального партнерства» (1993 р.), закони «Про підприємництва» (1991 р.), «Про охорону праці» (1992 р.), «Про колективні договори і угоди» (1993 р.), «Про оплату праці» (1995 р.).

Подальшим розвитком законодавчогозабезпечення регулювання соціально-трудових відносин стало прийняття законів «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998 р.), «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» (1999 р.), «Про організації роботодавців» (2001 р.).

За сприяння сторін соціального партнерства Верховною Радою України було ухвалено закони «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», котрі передбачають перехід до управління цими видами страхування на тристоронній основі: держава-роботодавці-профспілки.

Верховною Радою України в травні 2001 року прийнято Закону України N 2436-III «Про організації роботодавців», цей закон визначає наступні організаційні форми організацій роботодавців: місцеві, обласні, республіканські, всеукраїнські. Практика закріплення прав роботодавців окремим законом характерна для міжнародного досвіду, а також витікає із зобов'язань України як члена МОП. Україною ратифіковано вже 58 конвенцій МОП.

Для сучасної України саме тільки подолання економічного відставання від високорозвинених держав Європи та світу не може бути самоціллю. Без побудови цілісної системи соціального співробітництва інформаційно-технологічний розвиток невідворотно обернеться соціальною, а відтак і політичною нестабільністю. Тим складнішим є уникнути подібної небезпеки у країні, де протягом десятиліть орієнтиром суспільного розвитку вважалась класова боротьба. Тому беззастережним вбачається визначення соціальної політики як