країни в цілому, встановлення її найважливіших пропорцій. Друга враховувала увесь додатковий продукт, який створювався національною економікою. Госпрозрахункову рентабельність означили як рентабельність окремого підприємства або окремого виду продукції, яка залежала від кількості і якості продукції, рівня цін та розміру виробничих і реалізаційних витрат [1].

Із переходом до Національних стандартів бухгалтерського обліку України почали оперувати поняттям рентабельності фінансово-господарської діяльності підприємства,  яка є загальноекономічним відносним показником, що слугує вимірником інтенсивності, економічної ефективності діяльності (звичайної та надзвичайної) підприємства певної галузі економіки, його прибутковості щодо певної бази  [4].

Так як абсолютна сума прибутку не дає адекватної характеристики рівня ефективності господарської діяльності підприємства, останній визначається шляхом порівняння отримуваного підприємством прибутку із понесеними витратами або активами (вкладеним капіталом), що і характеризує суть усіх показників рентабельності. У загальному випадку, як стверджує Цал-Цалко Ю.С., рентабельність є рівнем прибутковості, що вимірюється у відсотках:

(1.1.1),

де, R – рентабельність (%); П – прибуток; В – витрати (активи, ресурси, капітал).

Будь-який показник рентабельності показує, скільки грошових одиниць прибутку (чистого; створеного/без урахування витрат на виплату податків та відсотків за кредит; прибутку за наслідками звичайної/надзвичайної діяльності) отримує підприємство при  понесених ним витратах (вкладених активах, ресурсах) в його господарську діяльність у розмірі однієї грошової одиниці. Поряд із цим, для комплексної оцінки ефективності господарської діяльності використовуються два основних підходи при розрахунку показників рентабельності як співвідношення результату (прибутку/збитку) та понесених витрат