справжня еліта не йде в політику, бо вона не володіє якостями, необхідними для політика в сучасній Франції: енергією, жагою влади, винахідливістю, умінням жити «дрібними інтересами дня», не ставлячи перед собою високих і віддалених цілей.

Аналіз публіцистичних статтей та реакції на них, наводить на думку, що ці статті Золя стали  ляпасом тодішньому політичному устрою Франції. Золя вважав, що XIX ст., має стати символом змін. Золя був новатором та реалістом. І цю реальність він хотів вбачати не лише в літературі, а й в країні в цілому. Тобто, Золя хотів показати світові, що епоха «казок» має скінчитися і потрібні справжні зміни. Золя вимагав від політиків не «гарних слів», а реальних дій. Саме тому, Золя ненавиділи. Бо він був одним з небагатьох, який бачив справжній стан речей і не просто бачив, а і говорив про це.  Люди не сприймали Золя і не хотіли бачити правду. Їм було комфортно жити в ілюзії, не знімаючи рожевих окулярів. Тому, Золя був для них ворогом, який намагався зруйнувати їх звичний світ. Адже, легше за все закрити очі та зробити вигляд, що нічого не бачиш, та і не намагаєшься побачити. І на жаль, так буде завжди.  Ті, що говорять правду - будуть ворогами. Золя зрозумів, що завжди буде стукати в закриті двері і тому вирішив залишити не вдячну справу. Це ніби розмовляти із самим собою. Золя не отримав підтримки і не був по-справжньому почутий Францією, яку безмежно кохав.

Двадцять другого вересня 1881 р., Золя звернувся до читачів «Фігаро» з текстом, під назвою «Прощання», в якому оголосив, що остаточно відмовляється від журналістики: «Я часто проклинав її [пресу], що завдає такі болісні рани... Ремесло журналіста - останнє з усіх; краще прибирати бруд з доріг, дробити камінь, займатися самою грубою і принизливою роботою ... ». А  крім того, написав публіцисту Жюлю Труба: «Я розлучився з пресою і сподіваюся більше ніколи до неї не повертатися. Останнім часом я відчував, що опускаюся. Одним словом, я досить довго бився, тепер нехай