не викликала у мене такого пекучого хвилювання. Це битва за істину і це єдино праведна, єдино велика битва! Навіть при начебто ураженні, наприкінці неминуче чекає перемога». А, двадцять дев’ятого листопада 1897р., Олександрина, дружина Золя, отримала від нього зізнання: «Справа Д. приводить мене в таку лють, що руки тремтять. Я хотів би підняти цю суперечку, перетворити її на величезну справу людяності і справедливості».
Антисемітська преса, в свою чергу, звинувачувала сторонників Дрейфуса в тому, що вони намагаються врятувати єврея, ціною заплямованого престижу Франції. Золя, не аби як, розлютився цьому і доля дала йому можливість відповісти. 1897 р., він зустрів Фернана де Роде, головного редактора «Фігаро». Обидва були упевнені, що Дрейфус не винен. І Фернан де Роде запропонував Золя свою газету, щоб створити кампанію на виправдання засудженого. Статті Золя стосувалися Шерера-Кестнера, автор вихваляв його порядне існування і в той же час, стали відповіддю на звинувачення в об’єднані, яке існує завдяки бюджету євреїв. У наступних роботах, письменник засуджував антисемітів і Едуарда Дрюмона: «Ми зобов'язані антисемітизму небезпечною злостивістю, якою пофарбовані у нас панамські події. І вся сумна справа Дрейфуса - справа рук антисемітизму; він і тільки він підбурює сьогодні натовп, заважає спокійно і гідно, для нашого ж здоров'я і для нашої доброї слави, визнати помилку... Запекла ненависть до євреїв - це отрута, яку щоранку ось уже багато років вливають в душу народу. Отруйників - ціла зграя і «краще» за все те, що вони роблять це в ім'я моральності, в ім'я Христа, виставляючи себе месниками і вершителями правосуддя ». Ці газетні перепалки нікого не залишили байдужим. Франція розділилася на «за і проти» Дрейфуса. Більшість передплатників «Фігаро» були не згодні з позицією письменника і відмовились від передплати. Тому, Фернан де Роде вимушений був припинити співпрацю з Золя.
Зіставивши тодішній устрій і лист бачимо, що суспільний розкол на дрейфусарів і антідрейфусарів відбувся не за правової основи. Тобто, не