існуючим законодавством, не встановило б її повністю і без вади. Мій обов'язок вимагає, щоб я висловився, мовчання було б рівносильне співучасті і безсонними ночами мене переслідував би привид невинного, який спокутує ціною невимовних страждань злочин, якого не скоював. До Вас, пане Президенте, зверну я слова істини, охоплений обуренням, яке переповнює всіх чесних людей. Ваша порядність не викликає в мені сумнівів, бо, на моє переконання, Ви не знаєте правди. Та й перед ким ще викрити мені підступну зграю істинних злочинців, що не пред Вами, верховним суддею країни?

Скажу насамперед правду про судовий розгляд і засудження Дрейфуса.

Слідство було затіяно і прямувало підполковником Дюпаті де Клам, в той час простим майором. З початку і до кінця справу Дрейфуса пов'язано з цією зловісною особистістю, і все в ньому стане остаточно ясно лише тоді, коли неупередженим дізнанням будуть виразно встановлені діяння сього пана і міра його відповідальності. У голові цієї людини, здається мені, панувала найбільша плутанина і бестолковщина, - весь у владі романтичних бреднів, він тішився побитими прийомами бульварних кніжонок: тут і викрадені папери, і анонімні листи, і побачення в безлюдних місцях, і таємничі дами, що приносять під покровом ночі речові докази. Це йому спало на думку продиктувати Дрейфусу горезвісне бордеро; його осінила щаслива думка спостерігати за обвинуваченим, помістивши оного в кімнату, суцільно вкриту дзеркалами; його описує нам комендант Форцінетті в ту мить, коли, запасшись потайним ліхтарем, майор зажадав провести його до сплячого укладеним, щоб освітити раптово особу в'язня і вловити прикмети нечистої совісті в переляку раптового пробудження. Про інше не стану говорити - шукайти і все відкриється. Я просто заявляю, що майор Дюпаті де Клам, якому поставлено було як військовому юристу призвести слідство у справі Дрейфуса є, в порядку черговості і по тяжкості відповідальності головним винуватцем страшної судової помилки.

Вже протягом деякого часу бордеро знаходилося в руках полковника Сандера, начальника контррозвідки, згодом помер від загального паралічу. У відділі відбувалася «витік», зникали папери, як зникають і по цей час, - і доки розшукували упорядника бордеро, склалося мало-помалу упереджена думка, що сим людиною не міг бути ніхто інший, як офіцер штабу і до того ж артилерист: дві кричущі помилки, які свідчать про те, наскільки поверхнісно вивчалося бордеро, бо вдумливе читання паперу приводить до переконання, що вона могла бути складена лише піхотним офіцером.