Вступ

Кожна людина має свою «малу» батьківщину – місце, де вона народилася, виросла, де спочиває не одне покоління її предків. Любов до рідного краю матеріалізується лише через інтерес до його історії, культурних традицій, накопиченого нацією духовного досвіду, закумульованого у пам’ятках різних епох, літературних і мистецьких, а також діяльності тих науковців та громадських діячів, зусиллями яких була збережена і донесена до сьогодні культурно-мистецька спадщина українців етнічного регіону нашої держави.

Серед цих регіонів в історичному і культурному плані найбільш цікавим є житомирський край – специфічне територіальне утворення, де з сивої давнини разом проживали різні етнічні угрупування та національні меншини: російські, польські, білоруські, чеські, єврейські та інші, що визначило своєрідність тих тенденцій і закономірностей, які стали домінантними для історичного розвитку української культури в цілому. Ця своєрідність завжди спрямовувала вітчизняну історичну науку на пошук аргументів, необхідних для доведення самодостатності всього українського етносу за походженням та накопиченим в процесі еволюції культурним досвідом.

Започаткована такими відомими її представниками як М.Максимович, П.Куліш, М.Костомаров та інші, ця наука дала поштовх для розвитку українознавства ХІХ століття – це період, коли була закладена та оприлюднена численна кількість українських старожитностей, зібрані різноманітні етнографічні матеріали, проведені ґрунтовні археологічні дослідження, що сприяло становленню підходів до вивчення української історії і культури (В.Антонович, М.Грушевський, М.Грінченко, А.Кримський, П.Козицький, Ф.Колеса та інші).

Чималий внесок у цю справу зробили представники регіонального краєзнавства. Найбільш значним і цікавим він є на Житомирщині, культурні традиції якої постійно привертали до себе увагу  не тільки науковців. Місцева влада постійно підтримувала засобами державних, громадських, церковних організацій, освітніх та мистецьких закладів суспільний інтерес до  культурно-мистецької спадщини краю, постійно друкуючи на сторінках періодичної преси краєзнавчі матеріали. В Житомирі, який у ХІХ столітті перетворився у губернський центр, видавалися