добровольців з ближчих і дальних повітів краю. Першими прибули добровольці з Золочева, Комарно, Тернополя, Снятина, Коломиї.

Однак таке некваліфіковане військо серйозної допомоги у захисті Львова надати не могло, оскільки добровольці були погано озброєні, не навчені військової справи, не дисципліновані.

Разом з тим не тільки вояки, але й чимало старшин виявилися не здатними керувати бойовими діями у специфічних умовах великого міста.

Після утворення 9 листопада уряду ЗУНР і у його складі Державного Секретаріату Військових Справ на чолі з полковником Д.Вітовським розпочалося організоване військове будівництво. Постановою Національної Ради було оголошено мобілізацію до війська вояків колишньої австрійської армії віком до 50 років та чоловіків 1883 – 1900 років народження. Територію республіки поділено на 3 військові області (Львів, Тернопіль, Станіславів) і 12 військових округів, затверджено текст військової присяги. Усвідомлюючи, що доля республіки і війни в цілому залежить від битви за Львів, уряд і військове командування намагалися стягнути до столиці якнайбільше військ, але запізнілі заходи виявилися неефективними [57, с. 48].

Окружні військові команди спільно з повітовими комісарами приступили до формування збройних сил ЗУНР – Української Галицької Армії (УГА). 21 листопада українські частини, які захищали Львів, під натиском переважаючих сил ворога були змушені залишити місто. Владу тут захопив у свої руки польський тимчасовий урядовий комітет, який оголосив, що Східна Галичина приєднується до Польщі, бо це корінні, історичні польські землі.

У структурі УГА спершу були такі роди військ і служби як піхота, кіннота, артилерія, санітарна служба, ветеринарна служба, військове судівництво, інтедантура, канцелярська служба.

Зважаючи на серйозний брак командирів, насамперед ланки сотня-чета, полковник Д.Вітовський надіслав наприкінці листопада 1918 р. до Окружних Військових Команд (ОВК) розроблену начальником персонального відділу