3.2. Ризький мирний договір

Ризький мирний договір, як правило, розглядається в контексті зовнішньополітичних, передусім українсько-польських відносин, історії дипломатії, при цьому досліджується політична боротьба впродовж переговорного процесу та його хід, склад переговорних груп, аналізується підсумковий документ. В найзагальніших оцінках українські історики називають Ризький мир «поділом України», роблячи наголос на те, що 18 березня 1921 р. у Ризі українські землі без згоди на те самих українців були поділені між Росією та Польщею, а Україна була об’єктом, а не суб’єктом договору. Набагато менше уваги приділяється наслідкам, які мав Ризький пакт, його впливу на подальшу зміну співвідношення політичних сил та громадських рухів, що протягом декількох попередніх років вели боротьбу за владу в Україні, на хід і завершення Української революції.

3 липня 1920 р. Польща розпочала таємні мирові переговори з радянським урядом. Представники двох держав з'їхалися в Ризі для прелімінарних переговорів. Становище Директорії, без участі якої вони велися, погіршувало те, що Антанта твердо стояла на тому, що України нема, а є лише «південь Росії». Франція – настрашена успіхами більшовиків у Польщі та в Криму – хотіла допомогти Польщі коштом України. Коли голова Дипломатичної Місії в Варшаві, А. Лівицький, одержав відомості про переговори Польщі з Москвою, він через міністра закордонних справ у Москві запропонував теж розпочати з нею мирові переговори, але радянський комісар закордонних справ Чічерін відповів, що існує тільки «Незалежна Українська Радянська Республіка», яка бере участь в ризьких переговорах на боці Москви. Ця відповідь радянського комісара закордонних справ показала, які наслідки для України матимуть переговори в Ризі.

До Риги виїздила також делегація від ЗОУНР у складі: К. Левицького, О. Назарука, Е. Брайтера і Л. Мишуги. Вона вислала конференції протест проти трактування питання Галичини, як внутрішнього питання Польщі, і