18 березня 1921 р. Ризі закінчились переговори підписанням Ризького мирного договору. Польща отримала від радянської сторони територіальні поступки, аналогічні тим, які мали місце у Варшавській угоді. Формально обидві сторони визнали незалежність України  зобов’язалися не втручатися у внутрішні справи іншої сторони. Реально це означало, що Україна залишається під контролем Радянської Росії.

Ризьким мирним договором сторони зобов'язалися поважати державний суверенітет один одного, не створювати і не підтримувати організацій, що борються з іншою стороною. Була передбачена процедура оптації громадян. Радянська сторона зобов'язалася виплатити Польщі 30 млн. рублів золотом в монетах або злитках і передати залізничний склад і інше майно на 18245 тис. рублів золотом. Польща звільнялася від боргів Російської імперії, і передбачалися переговори про економічну угоду. Між сторонами були встановлені дипломатичні відносини. 30 квітня після обміну ратифікаційними грамотами в Мінську договір набув чинності, радянсько-польська війна закінчилася [49, с. 121-122].

Є. Чикаленко, один з найвидатніших українських діячів початку ХХ ст., у своєму щоденнику 18 жовтня 1920 р. записав свої думки щодо укладення Ризького мирного договору: «Тепер я не покладаю ніяких надій на можливість організувати хоч малесеньку українську державу між двома дужими сусідами, які прагнуть її поділити між собою, щоб захопити багатства. Мої пророкування справдились, і тепер по Ризькому договору большовики поділили Україну з поляками; а коли большовики проваляться, і їх замінить реакція або демократія, то вона санкціонує цей поділ. Я не вірю в здатність української нації організувати українську державність, скориставшись анархією в  Росії, яка наступить там при заміні большовицької влади, бо ми ще не нація, а тільки матеріал для неї. Тепер же поляки будуть утихомирювати і ополячувати свою частину України, а росіяни будуть намагатися обрусити – свою. І такий стан, така глуха внутрішня боротьба з пануючими націями тягтиметься аж до нової