(ст. 125 КК) або носити характер побоїв чи мордування (ст. 126 КК). Згідно зі ст. 27 КПК дізнання та досудове слідство у справах, передбачених ст. 125 та ч. 1 ст. 126 КК, не проводиться, а кримінальну справу порушує суддя за наявності скарги потерпілого (ч. З ст. 98 КПК). Але за наявності такої скарги (що є приводом до порушення справи) та фактичної наявності тілесних ушкоджень не припустимо відмовляти у порушенні кримінальної справи тому, що є юридичні підстави до її порушення. У такому разі орган дізнання, слідчий, відповідно до п. З ч. 2 ст. 97 КПК, повинні направити заяву потерпілого за належністю, тобто до суду. [6, с.48]

     На жаль, на практиці у більшості випадків при заяві особи про заподіяння їй тілесних ушкоджень останню направляють на судово-медичне розвідування. І якщо за його результатами не буде встановлено ознак тяжкого або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, потерпілому або відмовляють у порушенні кримінальної справи, або пропонують дочекатися збігу 21 дня для того, щоб ушкодження було визнано судово-медичною експертизою як тілесне ушкодження середньої тяжкості. Якщо ж потерпілий звертається до суду із заявою про порушення справи за ознаками заподіяння легких тілесних ушкоджень або за ознаками ст. 126 КК, судове провадження відкладається до визнання остаточного результату тілесного ушкодження. Тобто, потерпілий знову вимушений очікувати минання 21 дня.

     Таким чином, без наміру правоохоронців штучно створюється ситуація необхідності очікування збігу певного часу[1]. Це породжує низку негативних обставин об'єктивного характеру, які впливають на процес розкриття та розслідування злочинів, передбачених ст. 122 КК. По-перше, вже на початковій стадії розслідування значно бракує речових доказів. За три тижні «ситуації очікування» суттєво змінюється обстановка місця події, через випадковість зникають сліди злочину або вони умисно знищуються чи трансформуються до ступеня неможливості проведення ідентифікаційних