ВИСНОВКИ

     Проведене нами дослідження дає змогу зробити такий висновок: наука кримінального права, а саме — розвиток кримінальної відповідальності за нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень за законодавством України, постійно вдосконалювалась. Але, незважаючи на те, що чинний КК України є досконалішим порівняно з КК 1922, 1927, 1960 рр., виникає чимало проблем його застосування на практиці, зокрема й щодо злочинів проти життя та здоров'я особи. Складнощі виникають також і при кваліфікації цих злочинів, мають місце і розбіжності у кваліфікації. Слід зазначити, що прийнята Пленумом Верховного Суду України постанова від 07.02.2003 р. стосовно злочинів проти життя та здоров'я не виключає неоднозначного тлумачення чи застосування норм чинного КК України.

     На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.

     Отже, дослідження кримінально-правової характеристики умисного тяжкого тілесного ушкодження, його об'єктивних, суб'єктивних, кваліфікованих ознак, відмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного та необережного вбивства, дає можливість зробити наступні висновки. 1) Тілесне ушкодження – це протиправне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, коли порушена анатомічна