аближається до справжньої міжнародної спеціалізації, тим більше зростатимуть обсяги світового виробництва і споживання за умови вирішення проблеми справедливого розподілу вигід для задоволення споживачів, виробників і політичних лідерів. Щоправда, повна спеціалізація залишається нереалістичним крайнім випадком – так само, як досконала конкуренція є крайнім випадком у теорії мікроекономіки.

Варто зазначити, що досягнення високого рівня конкурентоспроможності можливе тільки за умов застосування ефективного управління конкурентоспроможністю. Під системою управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства варто розуміти сукупність організаційної структури, процесів, технологій, положень ресурсів тощо, необхідних для створення і  реалізації умов, які сприятимуть створенню конкурентних переваг у теперішньому та майбутньому бізнес–середовищі [37].

В рамках даного дослідження, варто відмітити, що заходи стосовно підвищення конкурентних позицій вітчизняних підприємств, що можна умовно  розподілити на дві групи: внутрішні й зовнішні.

В свою чергу, внутрішні заходи підприємств можуть розробити й впровадити самостійно, використовуючи тільки власні ресурси. Подібними заходами можуть бути:

-         фінансування наукових досліджень в достатньому обсязі;

-         модернізація та заміна зношеного обладнання;

-         проведення заходів, необхідних для впровадження системи якості;

-         розробка механізму швидкого реагування на будь–які звернення замовників;

-         проведення агресивної політики збуту в розвинених країнах та інше.

В свою чергу, зовнішні заходи без допомоги уряду чи міжнародних організацій здійснити неможливо. Дані заходи пов’язані більшою мірою з діями вітчизняного уряду як в міжнародних стосунках, так й у внутрішніх економ