Запровадження в культурну практику нових підходів до охорони нематеріальної культурної спадщини сприятиме забезпеченню життєздатності нематеріальної культурної спадщини, зокрема її передачі від покоління до покоління, постійному відтворенню спільнотами та групами. Саме від активної співпраці усіх зацікавлених сторін та залучення до заходів щодо охорони нематеріальної культурної спадщини спільнот, груп і особливо окремих осіб, які є її носіями, залежить життєздатність цієї спадщини.

Оскільки в Україні досі не запроваджена практика діалогу між владою та громадськістю, між закладами культури та отримувачами культурних послуг набуває актуальності питання розробки методичних рекомендацій щодо налагодження співробітництва у цій сфері та запровадження відповідних заходів, з обов’язковою подальшою популяризацією кращого досвіду та інновацій у сфері охорони нематеріальної культурної спадщини.

Ще одним важливим напрямом діяльності держав у сфері охорони нематеріальної культурної спадщини є міжнародне співробітництво та допомога. Відповідно до Конвенції та її цілей, міжнародне співробітництво включає в себе обмін інформацією та досвідом, спільні ініціативи, а також надання з боку ЮНЕСКО допомоги державам-учасницям в їх зусиллях, спрямованих на охорону нематеріальної культурної спадщини. Для реалізації цілей Конвенції, держави визнають, що охорона нематеріальної культурної спадщини становить спільний інтерес для людства та зобов’язуються співробітничати на двосторонньому субрегіональному, регіональному і міжнародному рівні. Конвенція також встановлює певні умови та форми міжнародної допомоги та цілі, на які вона має бути спрямована.

В Україні, нажаль, на сьогодні не сформована державна політика щодо охорони нематеріальної культурної спадщини, тому заходи щодо її охорони відсутні не лише у програмах соціально-економічного розвитку держави та окремих регіонів, а й серед завдань органів культури. Лише на початковій стадії знаходиться робота щодо розробки методик дослідження для ефективної охорони нематеріальної культурної спадщини. Відсутність єдиної методології щодо охорони нематеріальної культурної спадщини, яка б врахувала усі вимоги Конвенції, значно гальмує процес запровадження нових практик, зокрема практики ідентифікації нематеріальної культурної спадщини, наявної на території регіонів України, поширення інформації про неї та про різні дослідження цієї спадщини й окремих її елементів, які проводяться на місцевому рівні. Крім того в Україні не запроваджено документацію стосовно нематеріальної культурної спадщини і в першу чергу тієї, що знаходиться під загрозою зникнення.