Скільки джерел - стільки й різних визначень франчайзингу.

Відповідно до п. 3.ч. (б) ст. 1. Регламенту Комісії (ЄС) від 30 листопада 1988 р. № 4087/88 “Про застосування статті 85 (3) Римського договору до категорії франчайзингових договорів: договір франчайзингу – це договір, за яким одне підприємство, франчайзер, в обмін на пряму чи опосередковану фінансову винагороду надає іншому підприємству, франчайзі, право використовувати франшизу для просування на ринку певних товарів і/або послуг.

Франчайзинг – це форма співпраці між юридично та фінансово незалежними сторонами (компаніями та/або фізичними особами), в рамках якої одна сторона (франчайзер), що володіє успішним бізнесом, відомою торговою маркою, ноу-хау, комерційними таємницями, репутацією та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій стороні (франчайзі) користуватися цією системою на погоджених умовах.

Франчайзинг полягає не лише в продажі права на вживання логотипу мережі або товарного знаку — він представляє собою цілу систему ведення бізнесу. Слово «система» є ключем до розуміння принципів франчайзингу. Франчайзі може розраховувати з боку власника ліцензії на системну і постійну підтримку: підготовку і навчання персоналу, різноманітні інструменти, що допомагають у веденні бізнесу, ноу-хау.

Таким чином, франчайзинг є системою продажу товарів, послуг або технологій, основою якого є безперервна співпраця між юридично і фінансово окремими і незалежними підприємствами – франчайзером і франчайзі. Суть цієї системи полягає в тому, що франчайзер надає франчайзі право, а також накладає на нього обов'язок ведення діяльності згідно його концепції.

Міжнародний франчайзинг – це система пільгового підприємництва, при якій велика материнська компанія в одній країні на договірних засадах надає право дрібній компанії в іншій країні вести бізнес з використанням товарного знаку, торгової морки або знаку обслуговування материнської компанії.