Проведення комплексної оцінки стану здоров’я людини на сучасному етапі розвитку медичної науки зумовлює нагальну потребу у вивченні комплексу критеріїв, що мають як суто медичне, так і важливе соціальне, гігієнічне, психологічне, педагогічне та, незаперечно, екологічне значення.

Така ситуація зумовлює потребу у здійсненні поглибленого наукового пошуку, обґрунтуванні методологічних основ та прикладних засад адекватного використання ефективних підходів щодо удосконалення цього процесу з урахуванням численних засобів об’єктивізації критеріальних показників стану адаптаційних ресурсів і функціональних можливостей організму, який активно росте і розвивається, та стану довкілля, що постійно змінюється [1, 3].

Отже, проблеми адекватної оцінки стану здоров’я мають чітко виражений міждисциплінарний характер, передбачають визначення цілої низькі як клініко-значущих показників, так і показників що пов’язані з виявленням особливостей психічної, психофізіологічної та соціально-психологічної адаптації людини до умов перебування. Разом з тим необхідно відзначити, що саме оцінка стану здоров’я як з медичної, так і з екологічної точки зору є одним з найбільш дискусійних питань, потребує на використання системного підходу, і тому повинна ураховувати та розв’язувати такі положення проблемного характеру, як проблеми категорійно-понятійного змісту, якісної та кількісної оцінки стану здоров’я, нормування провідних показників стану здоров’я, визначення та оцінки змін у стані здоров’я, які відбуваються на сучасному етапі, прогнозування та формування здоров’я тощо [3, 4].

У цьому контексті як магістральні шляхи підвищення об’єктивності кількісної та якісної оцінки стану здоров’я слід відзначити запровадження індивідуалізованого підходу на основі використання