механізми, які є єдиними для всіх злочинів.[1]

У загальному вигляді причинами конкретного злочину є криміногенна мотивація особистості, що базується на її антигромадській установці. Вона складається у особи поступово під впливом двох груп умов. До першої належать ті з них, які формують потреби, інтереси, ціннісні орієнтації особистості. Спотворення і деформації в них утворюють основу криміногенної мотивації і її внутрішню змістовну сторону. Умови другої групи безпосередньо відносяться до процесу здійснення злочину, створюють криміногенну ситуацію. Взаємодіючи з особистісними особливостями, вони викликають намір і рішучість вчинити злочин. [2]

В основі механізму індивідуального злочинної поведінки лежить, за відомою формулою А. С. Макаренка, дефектність якихось соціальних відносин, зіпсовані відносини між особистістю та суспільством, між домаганнями особистості і вимогами суспільства. Причому детермінантами конкретної злочинної поведінки на рівні мікросередовища є прояви соціальних процесів і явищ загального характеру, які детермінують злочинність через породжувані ними соціальні конфлікти та інші криміногенні протиріччя.

На рівні механізму конкретної злочинної поведінки спотворене формування особистості призводить до пріоритету примітивних потреб, гіперболізації окремих з них, появі та розвитку псевдопотреб, заснованих на них соціально негативних інтересів і поведінкових стереотипів. Спрямованість особистості все більш характеризується пріоритетом власних бажань, амбіцій і т.п. над якимись іншими цінностями. Типовим є розвиток особливостей характеру, пов'язаних зі зниженням самоконтролю поведінки, з ігноруванням вимог і заборон кримінального закону.

Деформується і вольова сфера: або знижується здатність керувати своєю поведінкою і, отже, формується схильність до необдуманого

[1] Аванесов Г.А. Кримінологія. Прогностика. Управління: Учеб. посібник. Горький, 2005. - с.126

[2] Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2002. — с.29