В класичному вигляді, ця модель базується на принципі соціального страхування і професійній солідарності, що передбачає існування страхових фондів, якими на паритетних засадах керують власники підприємств та наймані робітники. Такі фонди акумулюють соціальні відрахування з заробітної платні, за рахунок яких здійснюються страхові виплати. Фінансування таких систем відбувається, як правило, незалежно від державного бюджету, оскільки така модель соціального захисту суперечить принципу бюджетної універсальності (згідно якого бюджет повинен містити всі без виключення державні прибутки і видатки, не допускаючи зміни однієї суми за рахунок іншої).

Сьогодні ця модель, як правило, ґрунтується не лише на принципі соціального страхування. Для малозабезпечених членів суспільства, що не мають можливості отримувати страхові соціальні виплати (наприклад, через відсутність страхового стажу), соціальний захист реалізується через принцип соціальної допомоги. Мова йде про допоміжні механізми, які є відступами від початкових засад бісмарківської моделі. Таким чином, розвиток системи соціальної допомоги приводить до модифікації цієї моделі й збільшення частки бюджетного фінансування системи соціального захисту.

Попри існування принципу обов’язковості соціального страхування, він дотримується не завжди. Це пов’язано з існуванням граничних рівнів зарплатні, вище яких або відбувається лімітування відрахувань, або належність до системи соціального страхування вже не є обов’язковою.

Англосаксонська модель (відома як модель Вільяма Беверіджа) представлена в Європі Великою Британією та Ірландією. Ця модель сформувалася на початку ХХ ст. Політичні та економічні передумови для цього були ті  самі, що і у Німеччині ХІХ ст. Запровадження соціального страхування у Британії пов’язане з іменами лорда Уінстона Черчілля та лорда Беверіджа. У 1911 р. У.Черчілль започаткував систему соціального страхування на випадок безробіття. Лорд Уільям Генрі Беверідж став батьком-фундатором нової моделі  цього виду страхування і вдосконалював її аж до 1942 р. (У.Беверідж (1879 – 1963 гг.) – економіст, політичний діяч). Під його керівництвом міністерський комітет з соціального страхування розробив так званий план Беверіджа – створення системи страхування, соціального забезпечення та боротьба з безробіттям.