Нижче наводяться основні якісні методи.
1. Мозковий штурм. Робочій групі надається будь-яка необхідна інформація з бази даних підприємства і зовнішньої бази даних. Учасники групи створюють індивідуальні прогнози. Крайні прогнози відкидаються, а роль компромісного виконує прогноз, заснований на індивідуальних прогнозах, що залишилися.
2. Метод Делфі. Згідно з цим методом учасники анонімно відповідають на запитання, отримують інформацію про відповіді всіх учасників, а потім процес повторюється знову до досягнення згоди.
3. Огляд діяльності з продажів. Оцінка продажу в майбутньому по регіонах здійснюється тут на основі оцінок окремих продавців.
4. Аналіз інформації від покупців. Оцінки майбутнього продажу роблять безпосередньо покупці. Індивідуальні оцінки зводяться воєдино.
5. Історичні аналогії. Маркетингові дослідження, опитування, інтерв’ю, пробний продаж дозволяють сформувати основу для перевірки гіпотез відносно поведінки реального ринку.
Якісні методи засновані на нескладних алгоритмах опрацювання інформації. Обсяг інформації може бути значним. Роль комп’ютерних систем полягає в інформаційній підтримці.
Кількісні методи прогнозування реалізуються за допомогою математичних моделей, що базуються на попередній історії. Подібні моделі будуються, виходячи з припущення, що дані про поведінку процесу в минулому можуть бути поширені й на майбутнє.
Найчастіше до базових систем і пакетів прикладних програм включаються методи, засновані на часових рядах, отриманих за допомогою вимірювань у певних часових періодах.
Як правило, результати вимірювань поведінки процесу в минулому можуть бути розкладені на декілька компонентів.
Тренд — це постійна, довготривала тенденція.
Циклічна складова описує ту частину процесу, яка повторюється з низькою частотою.
Сезонна складова описує цикли, що повторюються з високою частотою протягом року.
Випадкова флуктуація являє собою випадкове відхилення часового ряду від невипадкової функції, що описується трендом, циклічною і сезонною складовими.
Прогнозування на основі кількісних методів полягає передусім у визначенні вигляду і параметрів функцій, що описують невипадкові складові.
Здебільшого застосовують такі кількісні моделі прогнозування:
1. Лінійна регресія. Модель спрямована на виявлення зв’язку між залежною змінною (тобто величиною, що прогнозується) і однією або більшою кількістю незалежних змінних у вигляді даних про попередню історію. У простій регресії є тільки одна незалежна змінна, а у множинній регресії їх декілька. Якщо передісторія подана у вигляді часового ряду, то незалежна змінна — це часовий період, а залежна — це величина, що прогнозується, наприклад обсяг продажу.
2. Методи змінного середнього. Прогностична модель для короткострокових прогнозів, заснована на часових рядах. У ній середнє арифметичне фактичних показників, обчислене для прийнятого числа останніх минулих часових періодів, береться за прогноз на наступний часовий період.
3. Метод зваженого змінного середнього. Ця модель працює подібно до попередньої, але в ній обчислюється не середнє, а середньозважене значення, яке і береться за прогноз на найближчий часовий період. Менші ваги приписується більш віддаленим періодам.
4. Експоненціальне згладжування. Це модель, що використовує часові ряди і призначена для короткострокових прогнозів. Згідно з даним методом величина, спрогнозована для останнього періоду, коригується на основі інформації про помилку прогнозу в останньому періоді. Скоригований за останній період прогноз стає прогнозом на наступний період.
Функції прогнозування і планування можуть перетинатися, оскільки перетинаються періоди прогнозування і планування, а об’єктом прогнозування і планування може бути одна і та сама продукція. При цьому об’єктом планування є продукція, на яку є замовлення. Прогноз же за своєю природою прямо не пов’язаний із існуючим замовленням.
У деяких системах передбачена така логіка визначення потреб у продукції за одночасного прогнозування і планування. Горизонт планування ділиться на три часових зони. Для кожної зони використовується свій варіант прийняття рішення про величину потреб у продукції.
Варіант 1. Потреби обчислюються на основі фактичного існуючого попиту.
Варіант 2. Потреби обчислюються на основі попиту, за який береться максимальне значення з двох величин — прогнозу і фактичного попиту.
Варіант 3. Матеріальні потреби визначаються на основі попиту, що прогнозується.
Вибір варіанта взаємодії фактичного попиту і попиту, що прогнозується, залишається за користувачем. Вибір залежить від типу виробництва, номера зони, зовнішніх умов, у яких працює підприємство.