Коефіцієнт автономії (
) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:
, (17.15)
де 
— власний капітал підприємства; 
— підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).
За даними табл. 17.2, наприклад,
.
Це означає, що активи підприємства на 62% забезпечено власними коштами. Решта (38%) фінансується за рахунок боргових зобов’язань. Така величина коефіцієнта є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо 
, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.
Коефіцієнт забезпечення боргів (
) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто
, (17.16)
де 
— боргові зобов’язання підприємства (залучений капітал).
Так, згідно з даними балансу підприємства (табл. 17.2)
.
Отже, власний капітал перевищує борги підприємства в 1,625 рази. Нормальною вважають ситуацію, коли 
.
На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.
За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу. Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення 
) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.
Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.
Коефіцієнт загальної ліквідності (
) — це відношення оборотних активів (розділи ІІ і ІІІ активу балансу) до короткострокових пасивів (розділ ІІІ пасиву):
, (17.17)
де 
— оборотні активи підприємства; 
— короткострокова заборгованість підприємства.
За даними балансу підприємства (табл. 17.2).
.
Це означає, що оборотний капітал підприємства перевищує короткострокову заборгованість приблизно у 2,5 рази.
Якщо 
, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (
), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов’язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості () і, навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.
Коефіцієнт термінової ліквідності (
) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто
, (17.18)
де 
— оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).
У нашому прикладі (табл. 17.2)
.
Така величина 
є нормальною і свідчить про можливість своєчасної оплати боргів. Коли 
, то платоспроможність підприємства невисока.