, (17.22)
де 
— частка приросту обсягу продукції, зумовлена інтенсифікацією виробництва; 
— приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; 
— приріст обсягу виробництва продукції за той же період (рік), %.
Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено в табл. 17.5.
Таблиця 17.5
ВИЗНАЧЕННЯ ЧАСТКИ ПРИРОСТУ ОБСЯГУ ПРОДУКЦІЇ ЗА РАХУНОК
ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
|
Показник |
Період |
|
|
базисний |
розрахунковий |
|
|
1. Обсяг виробництва продукції, тис. грн. |
20000 |
24000 |
|
2. Приріст обсягу виготовленої продукції, % |
´ |
20 |
|
3. Розрахунковий коефіцієнт повних затрат праці, частка одиниці |
0,18 |
0,18 |
|
4. Чисельність працівниеів підприємства, осіб |
1800 |
2000 |
|
5. Основні фонди за відновною вартістю, тис. грн. |
15000 |
16500 |
|
6. Оборотні фонди, тис. грн. |
3000 |
3450 |
|
7. Сума основних та оборотних фондів, тис. грн. |
18000 |
19950 |
|
8. Ресурси уречевленої праці в перерахунку на середньорічну чисельність працівників, осіб (18000 × 0,18; 19950 × 0,18) |
3240 |
3591 |
|
9. Сукупні застосовувані ресурси, осіб (1800+3240; 2000+3591) |
5040 |
5591 |
|
10. Приріст застосовуваних ресурсів у розрахунковому періоді, % |
´ |
10,9 |
|
11. Частка приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва, % |
´ |
45,5 |
Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення.
Щодо решти системи показників, диференційованих за видами ресурсів та наведених у табл. 17.4, то, по-перше, методику їхнього обчислення викладено в інших розділах цього підручника, а, по-друге, вони використовуються відповідно до заздалегідь визначеної цілі вимірювання ефективності та способів використання результатів такого вимірювання. Існують принаймні дві постійні цілі:
1) оцінка та узагальнення ефективності діяльності виробничих підрозділів і функціональних служб з наступним визначенням пріоритетних напрямків мотивації та реальних механізмів впливу на позитивну динаміку діяльності в майбутньому;
2) порівняння рівнів ефективності господарювання, досягнутих даним підприємством та його конкурентами на ринку, щоб запобыгти зниженню престижу й конкурентоспроможності у сфері бізнесу.
Неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою багатоаспектної діяльності підприємств та організацій. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Рівень економічної результативності діяльності суб’єктів господарювання служить матеріально-фінансовою базою для розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному підприємству (підприємцю) треба постійно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності.
Щоправда, об’єктивне оцінювання соціальної ефективності наражається на істотні труднощі, оскільки й досі бракує науково обґрунтованої і загальновизнаної методики її визначення. Відтак допустимо спиратися на дещо інтуїтивне та емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.
· По-перше, соціальну ефективність треба визначати на двох рівнях: 1) локальному (на підприємстві та в організації стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників); 2) муніципальному і загальнодержавному (стосовно міри соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади та держави в цілому).