складовими частками Всесвіту [9; 389].
Нове бачення світобудови вимагало пошуку та обґрунтування адекватного методу пізнання дійсності. В цілому концепціям мислителів Відродження була властива діалектична тенденція. Так, філософи Відродження розвивали думку про єдність природи та взаємодію всіх її складових, визнавали вічність руху і зміну буття, висловлювали геніальні здогадки про внутрішні суперечності та їх боротьбу як головну причину руху.
Основними характеристиками натурфілософського напрямку філософії епохи Відродження були: метафізичне розуміння елементів природи як загалом неживих; відсутність історичного погляду на природу і у зв’язку з цим виникає непослідовність, що зберігає уособлене положення бога у безкінечному світі. [7; 289].
5. Філософське уявлення про субстанцію світу періоду Нового часу
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI-XVII ст