ий одяг, жили у великих будинках і тримали багато неефективно використовуваних слуг. Наш час не є винятком.

Показне споживання − це не хвороба окремих людей, це норма культури, яка тисне, диктує ірраціональну за своєю суттю поведінку. У такій культурі бути скромним, прислухатися тільки до своїх природних потреб непристойно. Той, хто не бере участь у перегонах ризикує опинитися в ізоляції і піддатися глузуванню.

Показне споживання не завжди є просто засобом утамувати марнославство. Суть раціональності показного споживання може полягати в тому, що символічне споживання позначає реальний потенціал, який стоїть за індивідом або фірмою. Оскільки в бізнесі нерідко дуже важливо викликати партнерам довіру до свого фінансового благополуччя, то купівля на останні гроші «Мерседеса − 600» не завжди є економічно ірраціональною. Це ж стосується і величезних маєтків, часто в далеких країнах, де жити не доведеться. Подібний демонструючий  рівень часом є заставою для отримання кредитів.

На рівні нового середнього класу дорогий діловий одяг, який переходить за своєю вартістю реальні можливості індивіда, іноді є засобом отримання хорошої роботи, оскільки створює образ  успішної людини з гарним смаком. Однак тут ця стратегія вимагає дуже розвиненого почуття міри, так як легко може дати зворотний результат. Наприклад, службовець, який одягається краще свого шефа, не завжди може розраховувати на розуміння. В умовах, коли реальні доходи вже відомі, надмірні за існуючими стандартами витрати на споживання можуть створити нерозумне враження.

Таким чином, з плином часу виникає система комунікацій, за допомогою яких культурні зразки та модні стандартні стають всім доступні. Через модні журнали, покази мод, які транслюються по телебаченню і через інші канали масової інформації індивід знайомиться з модою. При цьому в інформаційному просторі він оріє