Звичай виконує ряд функцій:

•             прилучення індивідів до певного соціального та культурного досвіду (функція соціалізації);
•             передача соціального досвіду від покоління до покоління в рамках суспільства або групи (функція трансляції культури);
•             регламентація поведінки індивідів (функція соціального контролю);
•             підтримка соціальної та внутрішньої згуртованості (функція соціальної інтеграції) і т. д.

         Мода і звичай характеризуються такими спільними ознаками:

1.          Регулятивна роль, тобто для відповідних типів суспільства вони виступають як механізми соціальної регуляції поведінки (ціннісно − нормативна природа);
2.          Таку властивість як «загальновизнаність», щоправда, звичай охоплює всіх членів групи, а моді в різні періоди часу слідують тільки окремі учасники;
3.          І мода, і звичай породжує стандартний, стереотипний характер культурних зразків.

     Відмінності між двома цими соціальними регуляторами полягають в наступному:

•             у моді головне − сучасність, її поширює в основному молодь, звичаї, розповсюджувачі якого старше покоління, − орієнтація на минуле;
•             різне ставлення до інновацій: у моді постійно змінюються культурні зразки, звичай же зберігається протягом деякого часу щодо незмінним;
•             моді притаманна претензія на універсальність (дифузність), звичаю − соціокультурна замкнутість.

    В загальному, можна сказати, що до XIX століття в традиційних суспільствах влада звичаю поширювалася на всі сфери людського життя:  звичай в одязі, побуті, взаємини і т.