ами трематод не вдалося.

Horok I., Initger A. (1984) при експериментальному зараженні худоби по 1000 адолескаріїв фасціоли звичайної на одну тварину встановили, що через 2-4 тижні після інвазування нестатевозрілі фасціоли проникали через кишечник і їх виділяли з черевної порожнини при середній тривалості їх життя 13,9-15,9 днів. Через 7 тижнів паразитів знаходили уже в печінці. Більшість пошкоджень (більше 80%) приходилось на її вентральну долю. Збудники розвиваються в організмі дефінітивних господарів за 3-4 місяці і паразитують в ньому більше року. Тому тварини будуть зберігати фасціоли доти , поки не буде проведена дегельмінтизація. Дефінітивні господарі заражаються гельмінтами не постійно, а протягом певного періоду часу, що з часом дає ріст екстенсивності інвазії.

На всій території земної кулі постійно спостерігається збільшення кількості і площі біотопів прісноводних молюсків. Це проходить внаслідок інтенсифікації сільського господарства і розширення полів зрошення, утворення водосховищ і магістральних каналів.

За даними щорічника FAO-WHO-OIE (1989) найвища зараженість жуйних тварин збудниками трематодозів зареєстрована в таких країнах світу: Ефіопія, Малаві, Руанда, Уганда, Заїр, Замбія, ПАР, Ірландія, Югославія, Непал, в країнах СНД (СРСР).

Фасціольоз широко розповсюджений в республіці Молі (S. Tembelli, T.Galgvin, T.Oraig, S.Traore 1988). Особливо часто зустрічається в центральній частині країни. Це пояснюється в першу чергу тим, що в цьому регіоні худобу випасають переважно в долинах внутрішньої дельти річки Нігер, де є багато прісноводних молюсків - проміжних господарів фасціол. В той же час в північних регіонах країни (зона напівпустель і пустель) фасціольоз зустрічається рідко, так як тут немає сприятливих умов для існування проміжних господарів збудників цього захворювання.